Житло минулого століття, ціни — теперішнього, або Парадокс по-українськи

Нове житло в Україні практично не будується, а якщо і будується, то за космічні ціни навіть для Європи.

Не є доступною і оренда житлової площі, яка сформувалася на мало кому зрозумілих підставах. У той же час вітчизняний житловий фонд з роками аж ніяк не молодіє, і більшість його знаходиться вже в аварійному стані. Є ця проблема такої ж одвічної в Україні, як, приміром, дороги? Проаналізувавши ситуацію в царські та радянські часи, відповідь на це питання намагався дати Сергій Шевчук в матеріалі «Де жили українці за царя, при СРСР і де зараз живуть» на інформаційно-аналітичному порталі Inpress.ua.

Саме в радянські часи зародився той житловий образ України, який ми переважно спостерігаємо і в незалежний період своєї історії. Перші проблиски майбутнього буму забудов з’явилися в епоху індустріалізації, однак максимального розмаху будівництво будинків в СРСР набуло в повоєнні часи, що було, як зазначає автор, викликане вже об’єктивною необхідністю для напівзруйнованої величезної країни.

«Саме в цей час — кінець 40-х — початок 50-х в радянських містах масово почали з’являтися „сталінки“ — так їх називали в честь генерального секретаря Центрального комітету КПРС Йосипа Сталіна. До речі, імена наступних генсеків Микити Хрущова і Леоніда Брежнєва також увійшли в історію світової архітектури завдяки житловим нововведень часів уряду».

Нагодувавши страждающих житлом, більша частина з яких була побудована примітивним і неякісним шляхом, радянська влада запропонувала громадянам вже більш пристойні для проживання проекти. Що, в епоху знущальних гостинок і мало привабливих житлових кооперативів виглядало свіжим рішенням.

«Радянська інженерно-будівельна думка, так само як і об’єктивні запити радянських громадян, на місці не стояла, в результаті чого в середині 60-х почали з’являтися перші „брєжнівки“, а на початку 70-х — „улучшенки“ і „чешки“ (за проектом чеських інженерів-будівельників)» — пише Шевчук.

Що ж ми маємо зараз в незалежній і соборній Україні? Однозначне «покращення»: на одного українця припадає в середньому приблизно 23,7 куб. м житлоплощі, що по європейським міркам вважається принизливим; 3/4 українців сьогодні живуть ще в дітища радянської будівельної промисловості, зданих в експлуатацію в 30-60-х роках минулого століття; середня ціна за однокімнатну квартиру по Україні коливається від 35 до 45 тис. дол., коли середня зарплата становить трохи більше 420 дол., що виключає можливість нажити на квартиру чесною працею, навіть якщо прожити життя буддистського ченця.

Як же вдається українцям крутитися в такій незавидній ситуації з житлом? Це питання залишається риторичним, в тому числі і для автора статті.

Зазначимо, що 12 вересня голова правління Державної іпотечної установи Валентин Рибачук зробив заяву: «Іпотечні кредити для населення можуть подешевшати». Наскільки саме подешевшає фінансування, поки точно не визначено.

«Ставка рефінансування залежить від вартості залучених на ринку цінних паперів ресурсів. Якщо вона буде знижуватися, те стане скорочуватися і відсоток рефінансування. Наприклад, наше минуле розміщення відбулося під 14,3% річних, що дозволило нам опустити ставку з 18% до 15,3% річних», — сказала нам начальник управління зв’язків з громадськістю ДІУ Ганна Волобуєва.

Неофіційно фінансисти спрогнозували нову прибутковість на рівні 12,5–13,5% річних.

Помітне зростання попиту на кредити експерти прогнозують лише при значному здешевлення іпотеки. «Щоб сім’я з сукупним доходом чоловіка і дружини в 10 тис. грн могла дозволити собі кредит (враховуючи, що не більше половини їх доходу повинно йти на обслуговування позики), ставка по ньому не повинна перевищувати 11% річних при ануїтетному графіку погашення (рівними частинами). А при терміні 30 років — 12% річних», — прорахувала нам начальник відділу розвитку роздрібного кредитування «Банку Національний кредит» Наталія Тарасенко. За цей рік за програмою ДІУ населенню було видано лише 390 іпотечних кредитів при плані 4 тис. позик.

Як раніше повідомляв Inpress.ua Національний банк України розширив перелік активів, які використовуються для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2). До цього переліку було додано іпотечні роздрібні кредити, що включаються до складу іпотечного покриття за іпотечними облігаціями, емітованими державними установами. Ступінь ризику по них при розрахунку нормативу визначена на рівні 35%.