Як забудовувався історичний Київ. Версії співучасників

Після численних протестів громадськості, а також приписи ЮНЕСКО сесія Київради встановила мораторій на будівництво в буферній зоні Софійського собору, обмеженої вулицями Ірининській, Рейтарській, Олеся Гончара, Великої Житомирської, Михайлівської та Михайлівським провулком. Тим не менш, аплодувати влади рано — ввійшли в зону мораторію території значно менше, ніж вимагала ЮНЕСКО.

До того ж мова йде тільки про новому будівництві, а не про вже розпочатих будівництвах. Більш того, незрозуміла доля інших об’єктів, незаконно вже прикрасили історичний центр: вул. Пушкінська, 7 (Алієв), висотка на вул. Мазепи, 11 (Алієв, Фірташ, Хорошковський), Грушевського, 9-А («Інвес»), Андріївський узвіз, 10 (затверджено проект 11-поверхового офісу компанії Ахметова) і пр. і пр.

Слід зазначити також, що гарантій того, що завтра мораторій не буде знято або що на нього повноцінно відреагує міністерство культури і Державна служба охорони національної культурної спадщини (в миру — Держкультурспадщини), у яких за законом знаходяться всі повноваження і право погоджень, — немає. Лобістів ж на Банковій ніхто не відміняв. Як, втім, і старих схем, за якими під прикриттям одного з кращих в Європі законів про охорону культурної спадщини всі останні роки забудовувався (читай — уродовался) старий Київ.

Про цих схемах, до речі, досить багато знають наші співрозмовники, які взяли участь у заочному непростому розмові. Прізвища цих колись дуже впливових людей і сьогодні не сходять з перших шпальт медіа, коли йдеться про скандальні будівництва і винуватців руйнування історичної частини Києва. Отже:

Руслан Кухаренко.

Колишній глава столичного управління охорони культурної спадщини. Півроку відсидів у СІЗО за звинуваченням у посадової недбалості. Відпущений під підписку про невиїзд. Справу передано в суд. Кухаренко переконаний, що його арешту сприяв голова СБУ Хорошковський, за вказівкою якого була зачищена майданчик під відомим будинком архітектора Казанського. (За словами Кухаренка, він відмовився поставити свою візу на дозволі і — сів, а будинок Казанського, як ви пам’ятаєте, у новорічну ніч знесли.) Що стосується інших об’єктів та історичної спадщини в цілому, яке чиновник зобов’язаний дотримуватися, то колишній глава управління з 18-річним(!) стажем, публічно і не раз звинувачений у корупційних діях також зробив багато відвертих заяв.

Микола Кучерук.

Шість років очолював Державну службу охорони національної культурної спадщини при Міністерстві культури. Поки про його вільному трактуванні закону на користь інвесторів продовжують ходити легенди, відставлений у 2010-му Микола Максимович ходить у заступниках директора Національного заповідника Києво-Печерська лавра. «Відкритість» екс-чиновника здивувала: у всій всесвітній мережі не знайшлося жодного(!) його фото. У підсумку Кучерук виявився більше схожий на «шостого подползающего», ніж на широко розрекламованого «головного корупціонера» з Держкультурспадщини. Він категорично наполягав прибрати диктофон, то переходив на шепіт, розповідаючи про майже класичної трагедії маленької людини з великими повноваженнями, якому в будь-який момент міг зателефонувати міністр чи президент. Щоб наставити на шлях істинний.

Олександр Омельченко.

Колишній мер столиці (1996-2006 рр.), про правлінні якого сьогодні згадують по-різному. Ті, хто порівнюють його мерство з епохою Черновецького, давно зняли капелюха перед Сан Саничем. Віддають перевагу ж апелювати до законів про охорону культурної спадщини столиці, не раз звинуватили його у несмаку і зловживання. Розмова Омельченко дався нелегко. Екс-мер багато курив, згадував удачі і визнавав помилки. Деякі.

Сергій Бабушкін.

Колишній головний архітектор столиці (1996-2003), який, власне, і надув «Вітрила» непередбачуваного модерну в центрі Києва… Цей, і зараз користується великим попитом архітектор, що побудував понад 140 об’єктів в столиці та повністю самореалізувався. Опоненти стверджують: за рахунок високої посади в поєднанні з власної авторської майстерні. Сам Бабусин давно емоційно пережив перманентні напади (колег архітекторів у тому числі), які борються за збереження стилю старого Києва. Сьогодні знаковий для Києва архітектор захоплюється «хмарочосом Куровського» на Кловській, 7 (тим, що змагається з дзвіницею Лаври), вважаючи се творіння «великим досягненням вітчизняних інвесторів і архітекторів». Запитань ж, що стосуються професійної етики та конфлікту інтересів, Бабушкін не сприйняв в принципі.

Насправді, у кожного з цих людей своя особиста історія взаємин зі столицею, її спадщиною і законом. Яку вони, зрозуміло, не дуже-то і хотіли смикати в пам’яті — в їхніх кріслах давно сидять інші високі чиновники, уповноважені приймати рішення. І вже під їх стінами кияни мітингують проти хаотичної забудови. Однак нам здалося, що панам Дигтярю (в. о. начальника управління охорони культурної спадщини столиці), Вінграновським (голови Держкультурспадщини), Попова (голови КМДА ) і Целовальник (головному архітекторові Києва) буде цікаво зазирнути у своє можливе майбутнє. Адже через якийсь час і їм доведеться відповідати за свої дії. Якщо не перед законом, то перед собою і перед суспільством. Дуже хочеться вірити, що потенційне усвідомлення цього перспективи сьогоднішніми начальниками допоможе зберегти те, що не встигли забрати у Києва вчорашні.

Руслан Кухаренко: «Все йшло через нашу голову.

Бабушкін хотів побудувати Манхеттен на Дніпрі»

— Пан Кухаренко, протягом 18 років (!) ви були однією з ключових ланок в ланцюжку владних погоджень забудови в історичних зонах Києва. Громадськість давно має до вас претензії в частині ваших дозвільних віз. Вибачте за прямоту, але про корупційної вертикалі Кухаренко (в Києві) — Кучерук (міністерстві) сьогодні багато де можна почитати. У той же час, адвокати розповідають, що постраждали за правду, відстоюючи будинок архітектора Казанського. Хочете сказати, що для вас настав якийсь межа?

— Висуваючи подібні звинувачення, варто апелювати до конкретних фактів. І вам як журналісту, і всім численним критикам. Але спочатку про мій арешт. Десять років тому до мене звернувся пан Хорошковський, який на той момент курирував КМДА від адміністрації президента Кучми. Він був зацікавлений у реставрації будинку архітектора Казанського (вул. Сагайдачного, 1). Заперечень не було. З’явився проект, розроблений інститутом «Укрпроектреставрація» (архітектор Отченашко В. Ф., замовник — фірма «СиткоПодолКиев»), куди м’яко вписалася мансарда. Саме ця будівля пізніше стало офісом Хорошковського, де він брав, в тому числі і написали про це журналістів («Слід Хорошковського в зруйнованій садибі Казанського», Тетяна Ніколаєнко, Сергій Лещенко, УП, 14 лютого 2011 р. — Авт.). В проект, протизсувні заходи та мармурове благоустрій були вкладені серйозні гроші. Я був упевнений, що в найближчі сто років цього будинку нічого не загрожує.У 2007-му на цьому ж вільній від забудови ділянці, поряд з історичною будівлею, тим самим замовником був запропонований ескізний проект офісного чотириповерхової будівлі, розробленого архітектором Ю. Бородкіним. В нейтральній архітектурі, не спорящее за стилем з сусідніми історичними будівлями. Він був узгоджений. На цій лінії вже йшла забудова вільних ділянок банком «Форум» за проектом, розробленим тим же інститутом «Укрпроектреставрація» в стилі модерн.

А вже в червні 2010-го у нас в управлінні з’явився архітектор Ю. Бородкін в супроводі двох солідних чоловіків з планшетами — і жах! — у новому проекті будинку архітектора взагалі немає! Замість нього — 12-поверхова будівля, що перекриває вид на зелений схил гори. Ми говоримо: «Пам’ятники зносити заборонено законом. Така забудова не відповідає: по-перше, Генеральному плану р. Києва, який дозволяє будувати в цьому районі будівлі, не вище 27 метрів від поверхні землі. По-друге, якщо і будувати об’єкт на Поштовій площі, то невисокий, як і узгоджували. По-третє, стилістику витримувати. А у вас скло і бетон!» Ті пішли незадоволені. Буквально через день у нас в управлінні з’явився представник КРУ. Потім знову прийшов Бородкін з проханням все-таки узгодити, а потім — СБУ.(Історія затримання Кухаренко, барвисто викладена вашої покірної слуги, схожа на детектив. Зі стеженням, побоями і часто мінливими статтями обвинувачення. Біля під’їзду власного будинку його без санкції прокурора і порядку схопили люди в масках, кілька разів ударили головою об дах легковика і помістили на заднє сидіння. Пред’явлене звинувачення в розкраданні в особливо великих розмірах з часом здулося. У підсумку все звелося до статті про службову недбалість. Оренда дорогих автомобілів і завищена плата за якісь юридичні послуги вийшли екс-главі управління боком. Правда, його захист сьогодні базується на тому, що всі ці факти були ретельно розглянуті і зняті ще перевіркою національного КРУ в 2007 році, проведення якої в КМДА ініціював прем’єр Янукович. Ну так залишимо недбалість Руслана Івановича, від якої згодом відмовився і СБУ, пред’явивши йому зловживання службовим становищем та зловживання владою, наявність яких належить довести суду, і повернемося до більш цікавої теми: охорони їм культурної спадщини столиці. Тут, як кажуть, всі докази на поверхні — перед очима. — Авт.)

— Частина фактів — це ваші підписи на документах, які лежать переді мною. Ми обов’язково за ним пройдемося. А прямо зараз хочеться зрозуміти, якщо Кучерук був над вами і закон віддав йому всі повноваження, то навіщо руйнівникам будинку Казанського знадобилася така складна комбінація — з СІЗО, судом, а тепер і вашим викриває інтерв’ю? Могли і тихо через Держкультурспадщини все вирішити.

— Тихо не вийшло б. У законодавстві є нюанс. Поясню. Наше управління — місцевий орган охорони культурної спадщини, повноваження якої регулюються не лише законом про охорону культурної спадщини, але і законом про столиці України місті-герої Києві. Тобто, з одного боку, закон про охорону культурної спадщини, прийнятий в 2000 році, не дає нам повноважень в частині охорони національних пам’яток та зон (у т. ч. лаври, Софії, заповідника «Стародавній Київ») — це юрисдикція Держкультурспадщини. З іншого боку — закон про столицю свідчить, що місто має стежити і охороняти пам’ятки на своїй території. На основі цієї норми ми якимось чином і можемо впливати на забудову та узгодження.— Тобто ви за законом про столицю могли протестувати і зупинити не тільки руйнування будинку архітектора Казанського, але і незаконне знесення і будівництво сотень інших об’єктів?!

— Як правило, ми так і робили. Але з нами не вважалися. Традиційна фраза Дабк (Державна архітектурно-будівельна інспекція), яка і видає остаточний дозвіл на будівництво), була така: «Що з того, що немає підпису Кухаренко? Зате є підпис Кучерука…»

Більше того, ми не мали законних підстав впливати на право Держкультурспадщини викидати з національного реєстру пам’яток об’єкти. Так був виключений з реєстру будинок Казанського, чим і прикрився в результаті Целовальник. Спочатку цей реєстр п’ять років складали, приймаючи наші переліки в годину по чайній ложці (в той час як інвестиції, узгодження і забудова йшли семимильними кроками), тепер виключають за бажанням великих чинів. (У цьому зв’язку в розпорядженні виявилося лист нинішнього голови Держкультурспадщини Вінграновського, спрямоване в КМДА в грудні минулого року, ще до адмінреформи, подвесившей службу на гачок реорганізації. У ньому вже нинішній чиновник нагадує в. о. начальника управління С. Новгородської (той у зв’язку з «посадкою» Кухаренко перебував у статусі в. о. і почав енергійно скасовувати деякі рішення і візи), що за законом управління не має ніякого відношення ні до національного реєстру, а тим більше до минулого або нинішнім погоджень на будівництво в історичних зонах. — Авт.)

— Але ви могли виступити проти публічно — в пресі. Щось не було чути всі ці роки ваших гнівних заяв, Руслан Іванович.

— А Пушкінська, 7, де замість триповерхової будівлі почали будувати офісний гігант? В результаті саме наших заяв будівництво сьогодні нелегітимна (несподівану правду про цьому скандальному об’єкті розповів А. Омельченко — Авт.). Об’єкт досі висить. «Сітко» не хотіла такого шуму. Хотіли тихо дотиснути. Після того як мене забрали, почали атакувати Новгородського. Він відразу ж написав, що подібного роду речі відносяться до юрисдикції центрального органу.

— Таким чином зняв з себе відповідальність?

— Так. Але коли будинок почали зносити, направив туди інспектора, мовляв, на якій підставі дієте? Відразу ж був дзвінок одному з археологів нашого управління з Держкультурспадщини: «Що там Новгородський випендрюється, він що, хоче разом з Кухаренко на нарах сидіти?» Будинок знесли. Все стало зрозуміло.

Але це вже крайність, властива нинішній команді. Раніше проблеми вирішували більш цивілізовано. Коли ми опиралися, а список потрібних об’єктів підтискав, управління ліквідували або реорганізовували. Сім разів! Що це означає? У момент реорганізації я втрачаю право підпису, і з боку міста підписує інший чиновник. Поживанов підписував, Биструшкін… Будь-який об’єкт.

— Управління-то реорганізовували, а керівником залишався… хто? Кухаренко. Складається враження, що і ви, і пертурбації ці були комусь дуже зручні. Ви ж не тільки дозвільні візи ставили, але і були замовником багатомільйонних об’єктів, які реставрувалися, тобто грошима розпоряджалися. Таким чином люди з багатим життєвим досвідом зазвичай гроші відмивають.

— Я повертався на посаду тому, що завжди вигравав конкурс на заміщення вакантної посади.

— Ну, не смішіть Руслан Іванович!

— Я не знаю, навіщо я потрібен київської влади. Може, тому, що не вилазив з об’єктів. Перерахувати? Княгиня Ольга, Володимирський собор у Херсонесі, Михайлівський у столиці, Успенський, Троїцький в Берестечку, церква Богородиці Пирогощі на Подолі… Ці об’єкти — моє життя… Я розумію, звідки ноги ростуть у вашому питанні. Був момент, коли митрополит Лазар написав на мене в СБУ, що Кухаренко, мовляв, відмиває гроші в Херсонесі. КРУ працював день і ніч. Знайшли порушень аж на 9 тис. грн при загальному бюджеті об’єкта в 79 млн.! А всі ці розмови про те, що можна ліквідувати або реорганізувати державну структуру і сховати кінці у воду — маячня. В рамках кримінальної справи можна з’ясувати причини і наслідки будь-яких реорганізацій і ліквідації. Було б бажання. Мене перевіряли по кожному об’єкту. Претензій немає. Інакше зараз навряд чи мене судили б за ст. про зловживання владою. Ми займалися відновленням історичних об’єктів, а хтось підписував папірці на висотки.

— За це вас і виключили зі Спілки архітекторів?.. У мене тут один лист столичного осередку на ім’я народного депутата Сівковича, так і після розмови з вашими колишніми колегами інформації додалося… І пам’ятники не зберігали, і незаконні будівництва погоджували, і в роботу архітекторів втручалися, і гроші за візи вимагали…

— Так, Бог їм усім суддя… При виключенні мені інкримінували, що «безсовісно вторгаюсь у творчі задуми архітекторів і редагую їх проекти, нав’язуючи політику архітектурних деталей, карнизів і пр. і пр.» Вони хотіли працювати в сучасному, а не в продиктованому законом «средовом підході до вирішення фасадів». Знаєте, мені за таке формулювання не соромно. Більше того, я виграв всі суди у Спілки архітекторів, включаючи Верховний, а також судом був відновлений в цій організації.

Щодо «зберігав не зберігав». З 1996 року почалася тенденція забудови історичних ареалів. Крім того, що через нашу голову робота спочатку Держбуд, потім Мінкультури, потім Держкультурспадщини (це теплу ковдру постійно намагалися перетягнути) «псевдо-історична» позиція нашого управління сильно дратувала головного архітектора Сергія Бабушкіна. Він мав власну майстерню і потребував замовлення. По суті, став головним лобістом «нового Києва» в кабінеті Омельченко, в адміністрації президента, в Держбуді, на Містобудівній раді… Виросли висотки на Печерську, Лєскова, 1, вулиці Цитадельній, Суворова…

Ми виходили на мера, але Бабушкін на противагу напирав на інвесторів, розповідав про мільйонні доходи в бюджет, планував побудувати Манхеттен на Дніпрі. А я кричав, що в історичному ареалі не можна будувати вище семи поверхів! Але зелене світло було вже дано. У 2000 році взагалі був люфт, коли нас не інформували про події (незаконний наказ Держбуду про необхідність узгодження проектів на 200 центральних вулицях тільки з ними). За півтора року на території центральної частини Києва було погоджено безліч жахливих об’єктів.

— Назвіть ці «жахливі об’єкти».

— Будинок Верховної Ради на Панаса Мирного, 28-Б — стоїть прямо на Лаврі. Панаса Мирного, 17… Пізніше — Кловська, 7 («хмарочос Куровського». — Авт.) — взагалі нонсенс. Його погодив Биструшкін. Будинок на Грушевського, 9-А. Я подав докладний заяву в прокуратуру. Коли прийшов Ющенко, (ура!) було відкрито кримінальну справу. Слідчий Пашинін мене допитав і подякував. Але потім він же викликав вже по іншій справі — про перешкоджання господарській діяльності того ж самого забудовника. Погода змінилася. А будинок виріс ще більше… (Подробиці цієї потворної історії також у Омельченка. — Авт.) Мазепи, 11-А — теж не погоджував. Відчував, що там щось затівається. Можуть знести дитячий садок. Ми почали писати у всі інстанції — ті переконали, що хвилюватися не варто. За цей час всі продали — і почали проектування. У майстерні Бабушкіна. Я писав Кучеруку, не погоджував виділення земельної ділянки. Мені не відповідали. Інститутська, 18 (багатоповерхівка практично у дворі Банкової) — будинок, побудований Бабусиним. Як його могли погодити в адміністрації президента, для мене досі загадка. Будь-яка квартира в цьому будинку — плацдарм для іноземних спецслужб і терористів. Бомбу можна кинути. Цікаво, у дворі Білого дому могло б вирости щось подібне?.. З останніх «досягнень» вже нової влади: Грушевського, 30 (висотка на 50 поверхів), вул. Рибальської 22-24 (три висотки по 32 поверхи). (Нинішній голова Держкультурспадщини Вінграновський у відповіді на наш інформаційний запит підтвердив узгодження по вул. Рибальська, 22).

— А 11-поверховий офіс зі скла та бетону для компанії Ахметова на Андріївському узвозі, 10-Б?

— Ми були категорично проти. Це територія колишньої фабрики «Юність». Весь квартал біля театру «Колесо». Я повернув проект. Заїхати на Андріївський буде неможливо. Там під сотню тисяч квадратних метрів запроектовані офіси, паркінги, будуть затори на Флорівської, Боричевому току, Контрактовій… Масштаб будівництва такий великий, що закриє весь вид на Поділ (Флорівський монастир). Там нічого вище чотирьох поверхів будувати не можна. Ресторан «Ріоні», що навпроти Києво-Печерської лаври. Я казав, що ні в якому разі близько Кия, Щека і Хорива та парку не повинно бути ніякого ресторану. Це світовий нонсенс. Але погодили. Погодив той же начальник управління культури КМДА (я на той момент був підданий чергової реорганізації) Биструшкін Олександр Павлович. (Дуже несподіваною виявилася історія цього об’єкта. Але повідав її авторові інший учасник тих подій. Ріоні — це велика річка в Грузії, а «Ріоні» — це проект грузинського президента в Києві. Ресторанчику допоміг вирости в історичній зоні Віктор Андрійович Ющенко в 2005 році: дав пряму команду кому треба, і демократія з законом відразу перемогли. Цікаво, що «перешкодити» будівництві хотіла церква. Однак Міхо пообіцяв Блаженнішому за послугу новий храм на території Лаври. Ресторан побудували храм… забули. Буває… Але не у всіх. Як тільки ВАЮ залишив посаду, «Ріоні» чужого Саакашвілі знесли. А от іграшки «своїх» Мазепи, 11-А, Пушкінська, 7 і пр. пр. — стоять. Взагалі, кількість «цікавих» для правоохоронців об’єктів, які нам вдалося просто згадати в розмові з Кухаренко і які, за його заявою, він не погоджував, вражає. — Авт.)

— Однак, Руслан Іванович, власні компроміси самі будете називати або мені свою папку відкривати?

— Я не зміг встояти перед узгодженням (депутати Київради сильно натиснули) будівництва житлового комплексу архітектора Я. Віга біля Софії Київської. Але я його підписав після Держслужби.

— Але ви могли не підписати, а піти і зробити заяву. Тоді вам не довелося б зараз так ретельно відмивати свою репутацію.

— Ми займалися виявленням, вивченням, обліком пам’яток, найменуванням та перейменуванням вулиць, спорудою меморіальних дощок видатним діячам науки і культури, працювали над реставрацією соборів, церков… Погодження проектів — маленька частина нашої діяльності, і наша непримиренна позиція, як з’ясувалося, нічого не вирішує: якщо піти, то можуть постраждати інші пам’ятники. Так, це був такий компроміс.

— З совістю? Адже тут ще в вашому списку досить об’єктів. Андріївський узвіз, 33/6, наприклад…

— Ми порахували, що нове будівництво на місці знесеного будинку в масштабі Андріївського узвозу в архітектурі, схожою на український модерн, впишеться в цей антураж. Тим більше, що проект розробляла одна з кращих реставраторів Укрпроектреставрації Лариса Цяук.

— Але ви ще й з Черновецьким залишилися? Тепер — ви один з членів його команди, яких судять за справу». І навряд чи кому з киян сьогодні цікаво — Хорошковський вас придавив або справедливість. Дивний підсумок професійної діяльності для грамотного фахівця. (Останнє, до речі, визнають багато. Автора навіть насторожило кількість звернень депутатів всіх мастей (голови парламентського комітету з питань культури Ст. Яворівського в тому числі) і глав всіх (!) присутніх в Україні релігійних конфесій (включаючи Філарета, Володимира Гузара та ін) до президента та генпрокурора з проханням відпустити Кухаренко під підписку за заслуги. — Авт.)

— На початку своєї каденції Черновецький викликав мене на доповідь. Ми говорили три години. Я розповів про плани. Київ — місто-інвалід, зруйнований багатьма війнами і режимом. У 30-40 рр. знесено 96 церков і монастирів. Я мріяв відновити кожну. Я залишився на своєму посту. Потім розробив комплексну програму до Євро-2012, що стосується реставрації об’єктів і підготовки Києва. Але грошей так і не дали… Займався відновленням куполів Свято-Миколаївського собору Покровського монастиря. Якісь претензії до цього собору є? З мером начальники управлінь майже не спілкувалися — він поклав всю роботу на заступників, нашим куратором був Журавський. За те, що йшло не через нас, я не відповідаю. А за кожен об’єкт, де я поставив свій підпис, несу персональну відповідальність, і до цього часу ніяких претензій з боку правоохоронних органів за моїми погоджень мені не пред’явлено…

— А хто ж, по-вашому, повинен нести відповідальність за те, що сталося з Києвом за ці двадцять років?

— У 1993 році мене запросили в Лондон в Український католицький університет читати лекції. Я багато побачив і був вражений тим, як англійці зберігають свою культурну спадщину. Як вони реставрують, як і де будують… Ось Тауер… От 200 м охоронної зони, де не можна поставити жодного кіоску… Є ліміт висоти… Привіз звідти багато матеріалів і переказів. Свої інструкції все переробили за лондонським типу. Виникло 972 рішення КМДА — посилили багато речей в охороні. І буквально нещодавно (коли ми займалися «Мистецьким Арсеналом») знову опинився там. Через 15 років. Бачу тих же хлопців, правда, пристарілих. А ще бачу, посеред Сіті варто «фостеровский огірок». І зона 200-метрова навколо Тауера забудована кіосками, всякою поганню… Знесені цілі історичні квартали, біля Темзи нова архітектура.

«Що сталося, хлопці?» — питаю. «Ми змінили концепцію історичної забудови Лондона, тепер вона формулюється як «дуже мінливий Лондон»… Історична будівля мерії продано — там готель, басейн, акули плавають… Бізнес, інвестиції… Вам це нічого не нагадує? І наш Бабусин тепер фотографує об’єкти Лондона і один в один ставить їх у Києві. Будинок на Звіринецькій та ін…

До чого я це кажу? Після Лондона я зрозумів, що дуже мало залишилось міст, які щось намагаються зберегти. Рим, Прага, Стокгольм, Гельсінкі, Краків, Варшава, Лодзь… Там — Європа. Там поставили заслін на національному рівні. Місцеві правила забудови не працюють ніде в Європі. Тільки національні правила забудови для столиці. Прийняте в Римі, Відні шість поверхів у центрі — все. Париж після скандалу з Монпарнас — на одній висоті.

Ми такого роду законопроекти намагалися готувати. Був навіть указ Ющенка про неприпустимість висотного будівництва в історичних ареалах Києва. З помпою взялися за його реалізацію. Почали працювати над новими правилами… Указ проіснував три місяці. Гроші, бізнес.. У нас, на жаль, як і в Лондоні, склалася азіатська система містобудування — вона не має культури багатовікової осілості — вона кочове, вона все руйнує.

Микола Кучерук:

«Це пішло — говорити, що узгодження чиновника найголовніше! А професійна етика архітектора як же?»— Микола Максимович, дзвін лаврської дзвіниці рятує від потоку інформації, який вилився на вас після відходу з поста голови Держкультурспадщини? Наскільки взагалі комфортно ви себе відчуваєте в лаврах «головного корупціонера, який поставив підпис під руйнуванням історичного Києва»?

— Я зараз займаюся конкретною справою і навряд чи готовий коментувати нападки тих, кому робити нічого. Я знаю проблему набагато глибше, ніж всі інші. Державна служба охорони національної культурної спадщини довго і важко створювалося, починаючи з 2003 року. Ми займалися не тільки Києвом, а всією Україною. Правова база, створена за ці роки, включаючи закон про охорону культурної спадщини (він був прийнятий дещо раніше), становить 104 документа. Це якісні закони і підзаконні акти. Я аналізував і порівнював з документами інших європейських країн. Проблема тільки в тому, що наші закони ніхто не виконує.

— Але ви ж могли їх виконувати. При таких повноваженнях (а Держкультурспадщини підім’яла під себе і столицю, і заповідники, адміністрація яких має значно менше прав на захист від навали забудовників) ваша особиста позиція могла докорінно змінити ситуацію.

— Давайте не будемо забувати, що поки наша служба створювалася, прерогатива на узгодження була у заступників міністра культури — аж до 2005 року. Вам нагадати, скільки нових об’єктів з’явилося до 2005 року? Більш того, механізм узгоджень будь-якого об’єкта був досить складний, це зараз його досить спростили. Спочатку Київрада виділяє земельну ділянку, потім слід проектування будівлі та узгодження проекту різними службами (в тому числі нашої), потім рішення приймає Рада, і вже тільки ДАБК видавала дозвіл на будівництво. Всього потрібно було пройти близько 120 інстанцій!Але починалося-то все де?
— Де?

— В кабінеті головного архітектора. Звідти починається весь процес. Питання виділення земельної ділянки йде з подачі головного архітектора та Київзему. Тому пішло — говорити, що узгодження найголовніше! А професійна етика архітектора як же? Чому ніхто не говорить про авторської етики? Хто повинен був професійно побачити, як в результаті впишеться в панораму Лаври та ж свічка Куровського? Я або її автор? До речі, я не погоджував проект цього хмарочосу. Він був погоджений у 2003 році листом міністерства культури.

Але повертаючись до етики, якщо архітектор проектує об’єкт, то він, як автор, в першу чергу несе відповідальність за те, як його об’єкт буде впливати на навколишній ландшафт.

— Архітектор — це людина, яка сьогодні займається виключно бізнесом. Йому роблять замовлення — він робить проект. Чим більше поверхів — тим більше доларів.

— Смію вас запевнити, що у Києві є багато архітекторів, які відмовляються від подібних проектів. На жаль, головний архітектор Бабушкін не відмовлявся.

(У цьому зв’язку логічно навести цитату з розмови автора з одним з відомих архітекторів столиці Георгієм Духовичным, який стався вже після спілкування з Кучеруком: «Один час ми в своєму середовищі навіть розглядали ініціативу відмовлятися від проектів, які шкодять Києву. Такий собі протест методом ігнорування апетити забудовників. Бували ситуації, коли замовник міняв концепцію на півдорозі і раптом просив додати чотири-п’ять поверхів. Але завжди знаходилися люди, які робили те, про що їх просили. Ініціатива провалилася. При Черновецькому намітилася нова тенденція. До тебе приходять і кажуть, що є рішення Київради про землевідведення, є проект абсолютно божевільний, створений іноземними колегами. Ти розумієш, що це жах! Але тобі кажуть: або бери і переделывай, щоб це можна було у нас побудувати, чи побудують цей жах. Але тут не можна будувати! Про це, кажуть, забудь… Мені доводилося братися за такі проекти…» до Речі, саме Духовичний був одним з ініціаторів виключення зі Спілки архітекторів пана Кухаренка — Авт.)

— Хочете сказати, що весь сьогоднішній вигляд Києва народився в кабінеті Бабушкіна?

— Не тільки. Після нього теж сім років хтось фантазував. Але при Бабушкіна було дуже багато проблем. Я знаю, що в Союзі архітекторів жорстко стояв питання стосовно його діяльності. У нього була своя майстерня, що в загальному-то йде врозріз з посадою чиновника. (До речі, за свідченням нинішнього голови Спілки архітекторів України Ігоря Шпари, одного разу організація навіть підготувала матеріали, що стосуються руйнівної діяльності головного архітектора столиці, для розгляду в Кабміні. У підсумку, на засідання запросили всіх кого завгодно, крім самого Бабусина… — Авт.)

— Але раз Бабусин вісім років займав посаду головного архітектора, мабуть, він всіх влаштовував. І в центрі, і в столиці.

— Ще до посади голови Держкультурспадщини, працюючи в Держбуді, я неодноразово ставив питання про створення плану регенерації для історично значущої частини кожного міста, у тому числі столиці. Після серйозного аналізу середовища і будівель потрібно було визначити конкретні майданчики під будівництво. Адже будувати треба, місто не повинен бути мертвим.

Проте з 2000 року почали масово виділяти ділянки інвесторам. Ті, зрозуміло, хочуть витягнути з них максимум. А якщо б був такий план, то інвестор відразу б знав, де і що можна будувати. Ми неодноразово пропонували місту зробити такий проект. Держбуд навіть відповідні розпорядження брав. Але зустрічної ініціативи не було. В ручному управлінні завжди зручніше керувати.

— Микола Максимович, але ж ще в 2000 році був прийнятий Генеральний план Києва! Там багато чого з вашого необхідного переліку можна знайти. І поверховість, і зони під забудову, і перенесення адміністративного центру на лівий берег… Але ні ви, ні сам місто не часто їм керувалися. Навіть при Омельченко, не кажучи вже про 27 поправки Черновецького…

— Києву завжди складно було знайти баланс. За законом усі національні заповідники — наша компетенція. Вони ж у Генплані визначили якісь історичні ареали, куди включили всі без винятку заповідники. Почали вимагати права на узгодження всіх об’єктів, які в цих ареалах…

— Але за законом про столицю місто зобов’язаний охороняти всі без винятку пам’ятки на своїй території. Загалом, все так рвалися охороняти, а в підсумку-то ні у кого не склалося… Ось, приміром, знесений новою владою ресторан «Ріоні» був узгоджений вами у 2005 році.

— Так, я погоджував. Однак на той момент це була не територія заповідника. Це ми вже зараз хочемо розробити такий проект, який би розширив буферну зону Лаври. Хочемо включити в неї і 50 метрів водного простору. Це дійсно важливо.

— Цікава вийдуть історія. Отже, сидячи в кріслі голови Держкультурспадщини ви погодження на будівництво на цій території дали. А пересів у крісло заступника директора Лаври, раптом почали її охороняти. Ця історія не клеїться не тільки з етикою архітектора, але і чиновника. Ну та бог з нею, з етикою, якщо є субординація. Я знаю, що з приводу «Ріоні» вам дзвонив особисто Ющенко. Це правда?

— Навряд чи мені зараз варто обговорювати прізвища.

— Але вашу-то прізвище обговорюють. І як часто вам дзвонили міністри і президенти за таким щекотливому приводу?

— Дзвонили.

— Микола Максимович, у результаті ваші візи стоять під скандальними об’єктами на Грушевського, 9-А, Мазепи, 11-А, за вами забудова Васильківського укріплення і ще багато-багато чого. Я не беру до уваги ті візи, які ви ставили в силу власного морального вибору. Але все-таки як ви захищалися від тих, які вам відверто нав’язували? Адже підпис на документах не Кучми, Ющенка чи Богуцького, двері якого той же Вагіф Алієв відкривав ногою, а ваша! Відповідати вам.

— По-перше, ті випадки, про які ви кажете, не були системою. По-друге, за кожен свій підпис я відповідаю. А міністри та їх заступники відповідають за свої. Багато проекти узгоджувалися листом міністра або заступника. Так, об’єкт на Грушевського погоджував заступник міністра Новохатько. По вул. Мазепи, 11-А мною був узгоджений абсолютно інший проект. Коли ми побачили, як все будується, ми всі свої висновки скасували. Питання розглядалося на колегії Мінрегіонбуду. Будівництво завмерло, був скандал, але зараз будинок різко пішов вгору…Пушкінську, 7 в такому вигляді наша служба взагалі не погоджувала.

— Так що, цю коробку самовільно будують?

— Виходить, що так. Щодо забудови по вул. Щорса (Васильківське укріплення). Ця територія не є пам’яткою в повному сенсі цього слова. Там була якась історія з Міноборони. У будинках передбачалося частину квартир для військових. В ході будівництва призвели всю територію в порядок. Навіть реставрація валів була включена в проект.Розумієте, в чому проблема: будь-яке будівництво в наших умовах перетворюється в досить дивний процес. Я багато чого побачив. Припустимо, робиться проект, розглядається на містобудівній раді. Комусь не сподобалося, що робить Бородкін або ще хтось…Починається метушня, а чому не я? Буває і так, що об’єкт вже може почати будуватися, а хтось важливіші на нього око поклав — і давай торгуватися… Частина житлової площі або ще якісь умови. У Києві навіть діють спеціально навчені пикетные бригади — ставлять паркани біля майданчиків, збирають людей, що мітингують… До тих пір, поки з ними не розплатяться. Так що на всі крики завжди треба дивитися глибше. Та й методів боротьби з історико-охоронними службами в арсеналі інвесторів досить. Є такий механізм: беруть в довгострокову оренду якась історична будівля. Потім хочеться надбудувати мансардочку. Коли господар усвідомлює кількість необхідних погоджень, він просто кидає будівля напризволяще. Щоб зруйнувалася сама по собі. Служба не в змозі проконтролювати всі адреси. Виявляв і таке, що під титульний аркуш погодженого проекту підшитий абсолютно інший проект.

— Чому ви пішли?

— Це був мій особистий вибір. (Однак, звільнити крісло Миколи Максимовича попросив міністр Кулиняка. Наступником Кучерука мало не став бізнесмен і власник стайні р-н Бутенко, якому давно благоволила екс-прем’єр Тимошенко, але не встигла призначити. Азаров навіть написав розпорядження про призначення Бутенко, однак про минулі зв’язки кандидата доповіли президенту. Таким чином в кабінет Кучерука прямо з бізнесу в’їхав р-н Вінграновський. До речі, Кухаренко теж відразу запропонували посунутися. Але той вирішив залишитися добудовувати куполи… Як виявилося — даремно. — Авт.)

Олександр Омельченко: «Ганебна коробка на Пушкінській, 7 — моя помилка. Але якщо Попов сказав, що її знесе, то повинен зробити це, незважаючи на прізвища інвесторів»

— Олександре Олександровичу, ви не були стороннім спостерігачем в історії розвитку міського ландшафту Києва. Ви були діяльним мером, який багато і довго будував. Вам самому тепер затишно тут жити? Нічого не хочеться переставити або викинути під три чорти, як з власної квартири, яку коли-то не зовсім обдумано дозволив