В якому законі про ринок землі потребує Україна?

Експерти поділилися своїм баченням нового законопроекту про ринок земель, який готується в черговий раз розглянути парламентарії.

На кінець 2011 року Верховная Рада виконала вже традиційну процедуру щодо продовження мораторію на торговельні операції з землею сільськогосподарського призначення. Згідно з прийнятим законом, до 1 січня 2013 року сільгоспугіддя не підлягають відчуженню, також не може змінюватися їх цільове призначення. Обґрунтування теж традиційна – відсутність належної законодавчої бази, що регулює відносини на ринку землі. За рік, що залишився нашим законодавцям належить її підготувати.

10 січня з дванадцятої дня і до восьмої вечора комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин обговорював проект закону №9001-д «Про ринок земель». Було розглянуто, як повідомив «Главреду» завідуючий секретаріатом комітету Олександр Старинець, 1335 поправок. На 12 січня призначено голосування по законопроекту, однак чи відбудеться воно, поки що жоден з членів аграрного комітету точної відповіді дати не може. У той же час спікер Верховної Ради Володимир Литвин вважає, що «чутливі» законопроекти, що стосуються газу і землі, краще до кінця поточної, 9-ї, сесії вже не розглядати.

«Главред» запитав експертів і потенційних гравців ринку, яким би вони хотіли отримати «на виході» закон «Про ринок земель».

Андрій Кошиль, президент асоціації «Земельна спілка України»:

Україні, безумовно, потрібен закон, що регулює земельні відносини. Продовжувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення не можна нескінченно, і причин тому багато, починаючи з порушення конституційних прав громадян і закінчуючи тим, що у нас з-за мораторію став функціонувати тіньовий ринок, і відбуваються на ньому процеси не можна відстежити, ні впливати на них.

Зняття заборони на операції з землею має передувати прийняття нормативних актів, що регламентують правила поведінки гравців цього ринку. Над законопроектом «Про ринок земель» ще йде робота, в комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин надійшло багато пропозицій і зауважень. Краще не квапити прийняття цього закону, відпрацювати і узгодити всі пропозиції, що надійшли, і тільки тоді виносити на розгляд.

Припускаю, що закон, у разі його прийняття, буде носити базовий характер, у нього з часом вноситимуться зміни.

У проекті документа зачіпається дуже широкий спектр відносин, в який залучена велика кількість суб’єктів. Найбільш спірні моменти цього закону – обмеження максимальної площі земель, які можна сконцентрувати в одних руках, заборона юридичним особам і нерезидентам купувати землі сільгосппризначення і норма щодо обмеження площі оренди, з’явилася в останній редакції законопроекту і викликає особливо багато дискусій.

Валерій Геєць, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ:

Закон «Про ринок земель» вкрай потрібний. Цей документ покликаний створити умови на ринку землі, що не призвели б до концентрації величезних площ в одних руках з жахливими наслідками для України, руйнівними для структури її економіки. Не можна допустити, щоб в аграрному секторі повторилося те, що відбулося в промисловості, де всі засоби виробництва виявилися у декількох власників, з яких зараз сформувався олігархат.

В ході прийняття та реалізації цього закону нам обов’язково потрібно, щоб сільськогосподарська земля, після того, як вона ввійде в обіг, виконувала дві функції – економічну і соціальну. Якщо потенційний власник має особисту зацікавленість у економічної ефективності від використання придбаних ним площ, то виконання другої функції він не вважає своїм прямим обов’язком. У той же час нівелювання соціальної функції неминуче призведе до негативних процесів в українському селі, так як земельні площі та сільські території перебувають у взаємопов’язаному розвитку.

Михайло Шевченко, керівник фермерського господарства «Урожай», Сумська область (в оренді 9 тис. га орної землі):

Зараз складно відповісти на запитання, яким має бути ринок землі. Однозначно він повинен бути прозорим, і володіти землею, звичайно, повинен той, хто її обробляє. Але мені, як фермеру, який працює на орендованій землі, щоб купити її, доведеться використовувати обігові кошти, які я вкладаю в обробку землі. В умовах, коли програма державної підтримки сільгоспвиробника у нас практично не виконується, а ціни на техніку, паливно-мастильні матеріали, посівний матеріал, добрива постійно зростають, вилучати таку суму з обороту нерентабельно. Тим більше, що частина цієї суми і так складають банківські кредити.

Захоплення іпотечними кредитами, коли в якості застави можна буде закладати землю, що перебуває у власності, може бути чревате тим, що банки, а не сільгоспвиробник, стануть згодом власниками більшої частини сільгоспугідь. Це ні до чого доброго не призведе.

Норма про те, що покупцем сільгоспземлі в обов’язковому порядку має бути держава, була б хороша в тому випадку, якщо б наші чиновники були патріотами, а не ділками.

Та й головна проблема зараз полягає не в тому, як продати або купити землю, а в тому, як грамотно й ефективно організувати на ній багатогалузеве господарство замкнутого циклу, як вигідно продати виготовлену продукцію. Але, крім невиплат передбачених бюджетом дотацій, ми отримуємо ще й обмеження у вигляді квотування і ліцензування експорту.