В Україні так і не навчилися будувати хмарочоси?

Невже наші будівельники не можуть впоратися з таким буденним на сьогодні явищем по всьому світу, як хмарочоси?

Будівництво висоток в Україні, як і раніше, вважається чи не найвищим знанням, недоступним вітчизняним фахівцям.

Проблема висотного будівництва в Україні стоїть як ніколи гостро. Серед причин, що перешкоджають його розвитку, називають і брак досвіду, і дорожнечу, і недостатню рентабельність і відсутність нормативної бази. У підсумку виходить замкнуте коло. Нормативів немає, тому що немає досвіду, а будувати не можна, тому що немає нормативів. Однак предмет спору чиновників і архітекторів на містобудівних радах — у всьому світі давно вже пройдений етап.

Те, що розуміють під висотним будівництвом в Україні, у світовому масштабі давно вже не є чимось особливим, а тим більше експериментальним. Всі багаторазово перевірено та випробувано. Висотність архітектурних споруд давно перевалила за півкілометра. Будинків висотою більше 300 м не злічити. А хмарочоси, співмірні зі вважаються сьогодні в Україні експериментальними, у них зведені вже більш 100 років тому. Так, будівля Парк-Роу в 30 поверхів побудовано на Манхеттені в 1904 році, 47-поверховий будинок фірми «Зінгер» — у 1908-м. найвища будівля на сьогодні — вежа Burj-Dubai в ОАЕ — 818 м.

Не відстає і Москва — наш колишній побратим по соціалістичному табору. Будівництво висотних об’єктів за сучасними технологіями в столиці Росії стартувало ще в середині 90-х. В такому починанні, безумовно, була чимала частка ризику, зате тепер будівлями в 40-50, а то і 80 поверхів в Москві нікого не здивуєш. А діловий центр «Москва-Сіті» з хмарочосами більше 300 м у висоту і зовсім нагадує Манхеттен. По ходу будівництва, природно, напрацьований чималий досвід. В результаті сьогодні в Росії узаконено проектування будівель на рівні 200-400 м.

Ситуація в Україні куди менш оптимістична. Ще недавно всі будівлі висотою від 75 м потрапляли в категорію експериментальних. Їх проекти вимагали окремих погоджень, експертиз, досліджень. Тільки у 2010 році рішенням Мінрегіонбуду (на підставі документації, розробленої НДІ будівельного виробництва НДІБВ) цю планку підняли до 100 м. Що, до речі, не дуже змінило ситуацію.

Між тим майже вся теоретична база висотного будівництва була розроблена саме українськими НДІ, а точніше, НДІ будівельних конструкцій (НДІБК) і НДІБВ. Але до пори до часу це були умоглядні викладки, в яких не особливо потребували. Цікаво, що на підставі цієї теоретичної бази зараз зводиться багато висотних будівель в Китаї, який був стратегічним партнером СРСР і досі використовує напрацювання того періоду.

Довгий час обмеження по висотному будівництву пов’язували з пожежною безпекою. Мовляв, неможливо доставити пожежний розрахунок на висоту 30-го поверху. Досяжність самої високої пожежної драбини тільки 90 м. А як далі? Але життя сама довела абсурдність цієї аргументації. У розвинених країнах подібні питання давно вирішуються без всяких сходів. Кмітливі іноземці ще в 30-ті роки минулого століття почали обладнувати свої хмарочоси автоматичними спринклерными системами. І кожна масштабна будівля має свою службу безпеки, в обов’язки якої входить і боротьба з загоряннями. У нас же автоматичні системи пожежогасіння досі дивина.

У результаті будівлі, що перевищують 100 м, в Україні можна перерахувати по пальцях. Перший млинець взагалі вийшов грудкою. Житловий комплекс «Дніпровські вежі» (34 поверхи) стоїть недобудованим п’ятий рік. Зате два будинки по 36 поверхів на Позняках вже здані в експлуатацію. Готовий і найвищий в країні бізнес-центр «Парус»(136 м), на черзі — його сусід висотою в 138 м. Ще три будівлі комплексу «Срібний бриз» неспішно добудовуються в Березняках. Два будинки по 110 м побудовані в Дніпропетровську.

Найвищу на сьогоднішній день будівля, що налічує 46 поверхів і теж ще не здане в експлуатацію, знаходиться у Києві, на Кловському узвозі (будинок 7а). Його проектна висота — 156 м. Однак проект переробляли декілька разів, причому завжди з підвищенням поверховості. Сьогодні це колосальна споруда, що нагадує стовбур зі зрубаної верхівкою, підноситься над Печерським районом, аж ніяк не прикрашаючи вид на дніпровські кручі.

Справедливості заради треба сказати, що на містобудівних радах за період з 2008 по 2011 рік погоджували ще близько десятка об’єктів висотою до 40-50 поверхів і більше. Але їх будівництво застигло на мертвій точці з-за відсутності фінансування.

Існують, щоправда, й об’єктивні фактори. Так, на думку завідувача лабораторії будівель і споруд НДІБВ кандидата технічних наук Анатолія Франевского, нормативи, що стосуються допустимих деформаційних коефіцієнтів у подібних спорудах (прийняті в Росії), занадто м’які, а для українських висоток вимоги потрібно посилювати, як мінімум, удвічі. Та й експлуатація будинків висотністю понад 100 м в комунальному плані обходиться в 2-3 рази дорожче, ніж будинків звичайної поверховості. Нерідко доводиться навіть переглядати комунальні тарифи у бік збільшення. Тим не менш, як показує досвід ріелторів, квартири на останніх поверхах розкуповуються в першу чергу.

Технічне забезпечення

Логічно задатися питанням: справа тільки у вольовому рішенні чиновників та відсутність досвіду або будівництво хмарочосів обмежено і технічними можливостями? Адже для техобеспечения висотного будівництва потрібно кілька категорій устаткування і матеріалів. Це підіймальні крани різних типів, високоміцні марки бетонів і конструкційної сталі, опалубки, а також бетононасоси і роздавальні стріли. Сюди ж входять вантажопасажирські підйомники, огороджувальні конструкції та інше.

Асортимент баштових кранів в Україні значний і представлений різними компаніями, як вітчизняними, так і зарубіжними. Це такі бренди, як Liebherr, Potain, Comansa, Jaso, Zeppelin, Eurogru і багато інших. При цьому кран з перерізом вежі 200х200 см забезпечує висоту підйому вантажу до 204,8 м, пише Технічна газета. Він може будувати будівлі до 60 поверхів. Моделі J140N і J190N здатні в приставному варіанті доставляти вантаж на висоту до 292 м. Саме за такою технологією зводилася в Москві «Вежа на набережній» (57 поверхів).

Що стосується вантажопасажирських підйомників, то в Україні вони представлені декількома брендами, зокрема шведською торговою маркою ALIMAK. Такі механізми піднімають до 20 осіб на висоту близько 100 м, а при каскадному монтажі — і більше.

Ще недавно серйозною проблемою був підйом значних мас бетону на висоти понад 100 м, для цього застосовували проміжні станції підкачки. Але зараз і ця трудність подолана. Досить сказати, що бетононасоси німецької компанії PUTZMEISTER AG, використовувані у нас, працювали на будівництві вежі Burj-Dubai. З їх допомогою бетон подавали на висоту 600 м. Причому завдяки застосуванню двох основних і двох резервних насосів бетон подавався безперебійно. Є і досвід застосування високоміцних бетонів. Наприклад, бетон марки В-60 використовували при заливці нижніх ярусів каркаса ділового центру «Міракс-Плаза» (незавершеного з-за фінансової кризи), а бетони B-50 і B-40 застосовують зараз при будівництві житлового комплексу на Кловському узвозі в Києві. Виробничий цикл для високоміцного бетону (В-60, В-90) займає трохи більше часу, але не є проблемним або неосвоєним.

Експериментальний статус

У підсумку доводиться визнати, що існуючі і при цьому добре перевірені технології істотно випереджають нашу нормативну базу. З цієї причини все, що робиться в рамках експериментального проектування, в індивідуальному порядку і затверджується.

Неважко припустити, що такий стан справ може бути дуже вигідно ряду високих чиновників, оскільки дозволяє стягувати з замовників і забудовників «додаткові кошти» в обмін на «допомогу» в проходженні всього ланцюжка дозвільних інстанцій.

Наріжним каменем у даному питанні, на жаль, є так звана недоказовість очевидного. Як проштовхуються експериментальні проекти, ми все знаємо, але не можемо цього довести. Розсудливій людині складно зрозуміти, чому потрібно обов’язково винаходити свій власний велосипед і не можна узаконити нормативи Китаю, ОАЕ або тієї ж Росії. Чому б нашим фахівцям не поїхати у відрядження до Москви, до своїх колег, переписати існуючі узаконені і перевірені нормативи і перевести на українську мову? Складно зрозуміти, чому будівельна технологія, випробувана протягом десятків років в США, Гонконгу, Сінгапурі, раптом не повинна працювати в Україні?