В Україні провели експеримент з безкоштовною роздачею кинутих квартир

Унікальний за своєю задумом експеримент був проведений в місті Українськ Донецької області.

Унікальний експеримент з безкоштовною роздачею кинутих квартир всім, хто потребує житло співгромадянам вдихнув життя в колись вымиравший місто Українськ Донецької області.

Чотири роки тому 60-річна Єлизавета Докторова переїхала з Донецька в невелике місто Українськ, розташований в 40 хвилинах їзди від столиці Донбасу.

Поміняти насиджене місце проживання на старості років вона зважилася, дізнавшись з новин про безкоштовну роздачу покинутих квартир, яку організував молодий мер Українська.

“У нас двоє дітей, троє онуків і трикімнатна квартира в Донецьку. А грошей на покупку нового житла немає”, – сидячи на дивані у своїй вже обжитий квартирі в центрі Українська, пояснює Докторова.

Дев’ять років тому на вугільній шахті 12-тисячного Українська сталася пожежа, яка забрала життя 35 шахтарів. Десятки гірників тоді опинилися в реанімації – між життям і смертю.

Після трагедії шахта, чи не єдина годувальниця місцевих жителів, стала працювати з перебоями, а втратили роботу гірники почали масово покидати місто. Українськ буквально обезлюднів, а квартири з забитими вікнами стали тут звичною картиною.

Бачачи тяжке стан міста, шість років тому тодішній мер Віталій Нешин почала безкоштовно видавати житло. “У нас було близько 2 тис. покинутих квартир, – згадує Нешин. – Через телебачення я запросив жителів інших міст, щоб вони зайняли порожні квартири”.

В результаті 700 покинутих осель знайшли нових господарів, і вмираючий місто стала повертатися життя: знову запрацювала вугільна шахта, почав розвиватися малий і середній бізнес, до того ж Українськ поступово повертається до статусу міста-супутника Донецька – чимала частина його жителів щодня їздять на роботу до столиці Донбасу.

“У Донецьку, коли ти заходиш до чиновників, ти нікому не потрібен. Тебе й слухати не хочуть. Тут же тобі всіляко йдуть на зустріч”, – розповідає 27-річний Дмитро Сафронов, два місяці тому відкрив першу в місті станцію техобслуговування.

Повсталий з руїн

“Коли ми сюди приїхали в перший раз, це виявився місто наркоманів і алкоголіків, – розповідає Юлія Доценко, чотири роки тому переїхала з невеликого міста Курахова Донецької області в Українськ. – Зараз стало спокійніше, а якщо починаються якісь “посиденьки” біля парадного, нові мешканці їх розганяють”.

За роки її життя на новому місці, за спостереженнями Доценко, Українськ преобразився: стало більше молоді, відкрилися нові магазини, а депресивні зграйки алкоголіків майже зникли з вулиць.

Покупка квартири в рідному місті для сім’ї Доценко була не по кишені – так вони опинилися в Українську. Тут сімейство отримало одразу дві квартири на п’ятому поверсі, на одному сходовому майданчику. Одну з них новосели зараз ремонтують, а в іншій живуть самі.

Дев’ять років тому, коли місто почало своє демографічне падіння, ні про які приїжджих і мови не йшло. Навпаки, після аварії на шахті Україна тут почалася паніка: це містоутворююче підприємство не працювало цілих дев’ять місяців. Населення, истощившее всі запаси, масово кинулася геть із згубного місця. У результаті за кілька років кількість жителів скоротилася майже на 40%.

Меру Нешину нічого іншого не залишалося, як зважитися на нетривіальний крок – безкоштовну роздачу кинутого житла. “Місто потребував трактористах, мулярах, штукатурах. Я поговорив з представниками міста, з шахтарями, вони мене підтримали, – згадує він. – Крім того, держава виділила гроші на газифікацію Українська, а підключати газ і не опалювати всі квартири неможливо”.

Після того як Нешин повідомив про своє рішення через ЗМІ, телефон міськради Українська почали обривати потребують житло громадяни з різних куточків країни. Однак квартири видавали тільки тим, кому дійсно було ніде жити, причому вони могли підтвердити це документально.

Правда, далеко не всі новоприбулі виявилися порядними людьми. “Було таке, що давали квартиру, а її ще більше грабували і виставляли [виносили з неї сантехніку та інше, а потім житло перепродували]”, – згадує Тетяна Каратай, секретар місцевої міськадміністрації.

Тим не менш ініціатива, на яку в країні ніхто ніколи не наважувався, принесла свої плоди і відродила місто. З 2006 по 2010 рік було видано близько 700 ордерів приїжджим. Найактивніше, стверджує Наталія Корнілова, секретар ради Українка, сюди їхали з Донецької, Запорізької та Одеської областей.

Після прибуття переселенців місто піднісся. П’ять років тому тут не було жодної служби таксі – сьогодні їх вже п’ять. Працює невелика фабрика з пошиття постільної білизни. А з приїздом нових жителів потроху почав розвиватися інший бізнес. Два роки тому відкрився завод донецької компанії по виробництву харчових напівфабрикатів Товстун.

“Гарне місто, бачимо в ньому перспективу і плануємо розширюватися”, – ділиться бізнес-планами Георгій Левченко, заступник директора з виробництва цього підприємства.

У той же час велика частина місцевих жителів працюють у Донецьку. Для цього, за словами Андрія Лаптєва, заступника мера, деякі компанії спеціально виділяють автобуси, щоб забирати робітників з передмість.

Хоча і в самому Українську можна знайти роботу. Найбільше підприємство – як і раніше шахта Україна, на якій працюють близько 3 тис. осіб. Відпрацьовані зміну гірники Сергій Педоненко і Сергій Козлов перечікують дощ під дахом шахтоуправління. За словами Педоненко, середня зарплата у шахтаря – 4,5 тис. грн., тоді як в середньому по місту цей показник трохи нижчою – 2-3 тис. грн. І навіть на ці гроші, стверджує шахтар, маючи житло, можна непогано жити.

Власник СТО Сафонов переїхав на нове місце проживання з Донецька чотири роки тому. “Почув по радіо, що тут роздають квартири. На той момент я зустрічався з дівчиною. Жив з батьками. Але хотілося самостійності”, – розповідає підприємець.

Тут йому подобається більше, ніж у столиці Донбасу: мовляв, реалізувати себе простіше. В Українську, незважаючи на те що СТО Сафронова тільки відкрилося, у нього вже чимало клієнтів, причому абсолютно немає конкуренції.

А найкращий показник економічного пожвавлення в місті – це те, що місцева нерухомість виросла в ціні. Раніше від неї власники позбувалися за смішні суми: сім років тому однокімнатну квартиру тут продавали за 1-2 тис. грн. Тепер подібні “апартаменти” коштують 20-30 тис. грн.

Безкоштовні метри

Із-за напливу новоселів зріс попит на дитсадки. Так, садок Космос, частина якого ще пару років тому стояла зачиненою, тепер заповнений під зав’язку. Більш того, в ньому не вистачає місць для 90 малюків.

Вікторія Сніцар, вихователька дитсадка, возиться зі своїми вихованцями в ігровій кімнаті на помаранчевому килимі. “Молодих людей у місті побільшало, тому дітей в садку стало значно більше”, – відірвавшись на пару хвилин від роботи, розповідає Сніцар.

Крім цього садка, в місті є ще один, а також дві школи, дитячий будинок творчості, спортивні та музичні школи.

Наталія Сологуб, 29-річна домогосподарка, чекає восьмого дитини. Цього свого малюка, як і трьох попередніх, вона збирається народжувати в Українську. П’ять років тому разом з чоловіком і дітьми вони перебралися сюди з Донецька, де тулилися в невеликій квартирі матері. На новому місці родині спочатку видали одну трикімнатну квартиру, а потім іншу.

“В Донецьку сказали, що свого житла доведеться чекати як мінімум 30 років. Та й життя тут [в Українську] дешевше”, – розповідає багатодітна мати. Наприклад, за пологи в місцевій лікарні в минулому році Сологуб заплатила всього 220 грн., тоді як у Донецьку довелося б викласти до 3 тис. грн.

Нешин, який програв останні вибори мера і тепер працює в Донецьку, без роздумів називає Українськ перспективним містом. З цим згодна і нова влада, яка продовжує його ініціативу і планує роздати ще більше сотні квартир, які хоч і є чиєюсь власністю, однак господарі в них не тільки не живуть, але і комуналку не оплачують.

Між тим таких міст, як Українськ, – з масою кинутих квартир – в країні чимало, впевнений Лаптєв. “Але ніхто не хоче займатися цим питанням, – зауважує заступник мера. – Це ж дуже клопітно. Хоча, як показує досвід Українка, це допомагає відродити місто”.