Потрібні українські готелям «зірки»?

Система класифікації готелів — це найважливіший критерій, який допомагає споживачеві чітко орієнтуватися в кількості і якості послуг, що надаються готелем певного класу.

Як показує світова практика, система класифікації готелів може бути різною: “зірки”, “діаманти”, “дерева”, “яблука” і багато іншого. Але всі вони зводяться до того, що в рамках одного класу присутній певний набір критеріїв, однаково зрозумілих як споживачам, так і готельєрам, а також визначають рівень готельного продукту та його цінової сегмент.

В Україні на сьогоднішній день не існує чіткого поділу готелів на класи або категорії. Туристи, які приїжджають в нашу країну і звикли до послуг, наприклад, 4-зіркових готелів, розраховують на аналогічний рівень сервісу, проте можуть отримати якість і набір послуг рівня 2 зірок. Така парадоксальна ситуація склалася, в першу чергу, тому, що до останнього часу на вітчизняному готельному ринку працював дуже неефективний механізм, за допомогою якого готелі привласнювалася певна категорія. В кінці 2011 року для вирішення подібних проблем в туристичній галузі та секторі готельного господарства було створено Державне агентство України з туризму та курортів. Однією з основних завдань Агентства, поставлених Кабінетом міністрів України, стало, зокрема, створення нової системи категоризації готелів.

Слідуючи поставленим завданням, у грудні 2011 року цей державний орган організував кілька зустрічей з представниками професійної громадськості: юридичними та консалтинговими компаніями, готельними операторами, громадськими організаціями та бізнес-асоціаціями. Компанії-члени Американської торгівельної палати в Україні спільно з іншими експертами активно працювали над створенням нової системи категоризації, зокрема, розробили детальні і сучасні критерії до кожної категорії готелів. За їх основу були взяті стандарти ХОТРЕК”а (Конфедерації національних асоціацій готелів і ресторанів), а також частина французьких, російських і українських стандартів. На жаль, зараз нові стандарти лежать “мертвим вантажем”, оскільки в питанні, хто і яким чином буде визначати відповідність об’єкта певним критеріям, позиції держави та учасників ринку виявилися прямо протилежними. Більше того, всупереч професійному громадській думці 5 вересня 2012 року було прийнято Постанову Кабінету міністрів України, яке передбачає використання принципу добровільної категоризації готелів.

Це означає, що власник нового готелю зможе самостійно визначити категорію об’єкта з зібраними в таблицю критеріям. На думку професіоналів ринку, така система приховує серйозну небезпеку для власників готелів. Причин тому кілька.

По-перше, оцінюючи своє дітище, не кожен зможе визначити категорію об’єктивно.

По-друге, за порушення процедури категоризації, тобто невідповідність об’єкта прийнятим стандартам, передбачається накладати необґрунтовані штрафи — до 50% від доходу попереднього звітного періоду. А оскільки в контролюючих органах практично відсутні професіонали ринку готельної нерухомості, до будь-якої перевірки вони будуть ставитися як бюрократи. У подібній ситуації знайти у процедурі категоризації якісь невідповідності буде відносно просто. Така система категоризації не вирішить існуючих проблем, а привнесе у вітчизняний ринок готельної нерухомості ще більше хаосу і плутанини.

Приклади світової практики підтверджують, що категоризацією повинні займатися фахівці, які пройшли навчання знають і розуміють, як правильно застосувати критерії до тієї чи іншої категорії готелю та виставити оцінку. Це повинно служити, в тому числі, і додатковим захисним механізмом для власників готелів. Адже якщо готель отримує категорію від професіоналів, а потім її підтверджує держава за допомогою ліцензії, то ніякої перевіряючий орган не може звинуватити власника готелю в тому, що він несправедливо або неправомірно сам собі присудив категорію.

По-третє, на сьогоднішній день в Україні відсутня традиція саморегуляції готельного ринку. У країнах, де запроваджено добровільний принцип категоризації готелів, існує вікова традиція використання певних критеріїв у сфері готельних послуг. Тому власники готелів, які, до того ж, володіють певним рівнем законослухняності та сумлінності, відмінно знають, як застосувати ці критерії. В Україні такої традиції немає, тому, з точки зору професіоналів, найбільш прийнятним варіантом розвитку подій було б запровадження системи обов’язкової сертифікації та категоризації готелів. Тим більше, що приклади зі світової практики показують її ефективність і доцільність, особливо на ринках, що розвиваються.

Так, готельний ринок Туреччині свого часу зіткнувся з недобросовісністю готельєрів, які добровільно присвоювали своїм об’єктам невідповідний, завищений, “турецький” клас. Тоді це питання взяли під контроль державні органи, що займаються питаннями туризму, і на державному рівні ввели жорсткі критерії класифікації готелів. Сьогодні готельний ринок Туреччини швидко розвивається і є набагато більш структурованим і зрозумілим для туристів зі всього світу. В європейських країнах, де запроваджено принцип добровільної категоризації готелів, існують спеціалізовані громадські організації, що мають серйозний галузевої авторитет і регулюючі присвоєння категорії тієї чи іншої готелі.

В Україні ж наявність системи добровільної категоризації означає те ж саме, що її відсутність. Така ситуація може призвести до того, що західні бренди отримають перевагу перед вітчизняними брендами, оскільки західний споживач просто не буде довіряти вітчизняній “системи зірок”. Безумовно, розвиток міжнародних готелів брендів є важливим етапом розвитку галузі, однак, у ситуації, коли український інвестиційний клімат залишає бажати кращого, що більшу частину внутрішнього ринку формують все-таки вітчизняні інвестори. Саме тому основні зусилля готельєрів та державних структур, що займаються питаннями туризму, має бути спрямоване на вироблення єдиного бачення подальшого шляху розвитку готельної галузі. До тих пір, поки по цьому питанню не з’явиться єдину думку, ситуація з класифікацією готелів буде нагадувати байку В. Крилова “Лебідь, рак і щука”.