Криза в країнах

2013 рік на фінансових ринках став дуже невдалим для країн, що розвиваються. Бразильський реал впав на 13% проти долара США, індійська рупія – на 15%, російський рубль – на 8%, турецька ліра – на 10%, індонезійська рупія – приблизно на 12%, малайзійський рінггіт – на 7%, тайський бат – на 4%, а південноафриканський ранд – на 18%. Причому, в останні три місяці падіння прискорилося.

Одночасно з падінням курсів валют ускладнився доступ країн до міжнародних кредитних ринків.

Прибутковість бразильських облігацій, номінованих в доларах США, виросла в два рази в порівнянні зі своїм мінімальним значенням в 2012 році з 2,5% до 5%. Аналогічно, дохідність доларових облігацій Туреччини зросла з 3,17% до майже 6%. Прибутковість доларових облігацій Індонезії перевищила 6%, при мінімальному значенні минулого року 2,84%.

Центральні банки країн, що розвиваються протягом 2013 року втратили близько $80 млрд резервів. Тільки за літо резерви ЦБ Індонезії знизилися на 14%, Туреччини – на 13%, а Індії – на 6%.

У деяких країнах погіршення ситуації на фінансових ринках вже почало негативно позначатися на реальному секторі. В якості прикладів можна навести Індію, для якої HSBC Manufacturing PMI (індекс стану промислового виробництва, який складається на основі опитування менеджерів по закупівлях) у серпні показав спад у промисловому виробництві, вперше з часів кризи 2008-2009 років, Бразилію, чиї темпи зростання стали, фактично, нульовими, і Росію, для якої прогнозують зростання ВВП не менш ніж на 2%.

Про Індії вже згадують навіть в контексті можливого звернення за допомогою до МВФ. Втім, індійський випадок – одночасні загрозливий стан платіжного балансу, дефіцит бюджету, відтік капіталу та послаблення реального сектора – не унікальний. Схожим чином розвивається ситуація в Бразилії, Туреччині, Індонезії та ПАР, в дещо меншій мірі – в Малайзії і Таїланді.
Новий Азіатський криза?

На перший погляд, ситуація нагадує знаменитий Азіатська криза 1997 року. Для жителів України це спогад повинно мати особливо неприємний відтінок – саме погіршення стану світових фінансових ринків в 1997 році призвело до дефолту 1998 року в Росії, яка завдала жорстокого удару по українській економіці.

Схожою з 1997 роком є і безпосередня причина нинішньої кризи.

Тоді причиною кризи стало травневе заяву Банку Японії про швидке підняття відсоткових ставок, тобто жорсткістю монетарної політики. Вже на початок липня це призвело до обвалу тайського бата, що вважається «офіційним» моментом початку Азіатської кризи.

Схожим чином почалася нинішня низка фінансових проблем у країнах, що розвиваються. По украй мірі, проблеми різко посилилися після травневих і червневих заяв глави ФРС Бена Бернанке, в яких він сказав про можливе згортання програми «кількісного пом’якшення» з вересня. (Мова йде про закупівлі Федеральною резервною системою США фінансових активів за емісійні кошти). Згортання «кількісного пом’якшення», природно, призведе до жорсткості монетарної політики. Це викликало бурхливу реакцію ринків.

Реакція пов’язана з залежністю розвинених країн від монетарної політики США, в яку вони потрапили після кризи 2008-2009 років.

В економіках першої групи країн зростання, фактично, зупинився, або став вкрай слабким. Для стимулювання росту вони були змушені піти на безпрецедентні заходи з пом’якшення монетарної політики – те саме «кількісне пом’якшення» і аналогічні йому запобіжного Центральних банків у Європі та Японії.

У той же час, країни, що розвиваються зберегли більш високі темпи зростання. Багато в чому із-за політики Китаю, який активно стимулювало інвестиції у власну економіку (в першу чергу – будівництво), що створило підвищений попит на сировинні товари країн, що розвиваються. Відносно високі темпи зростання зробили економіки цих країн привабливими для інвесторів з розвинених країн, у яких був наддешевий джерело фінансування.

Результатом став масштабний приплив капіталу, в першу чергу, боргової. З розвинених країн у що розвиваються. Цей приплив роздмухав вартість активів країн, що розвиваються, різко знизив вартість позик для них. Але одночасно приплив інвестицій підвищив курси валют країн і рівень внутрішніх цін, що призвело до сильного падіння конкурентоспроможності цих країн у світі. Наслідком стало формування негативних балансів торгівлі і входження країн у залежність від вищеописаного припливу капіталу. В цьому сенсі нинішня ситуація схожа на 1997 рік.

Окремо варто згадати ще одну загрозу для країн, що розвиваються. Більш довгострокову і, можливо, більш серйозну, ніж жорсткість монетарної політики.

Мова йде про падіння темпів зростання в Китаї, який починає входити у складний період зміни економічної моделі. Китай є, з великим відривом, найбільшим з економік, що розвиваються, і саме зростання в Китаї створював левову частку зростання ВВП цієї групи країн в останні десятиліття. Крім того, у чому саме величезний попит Китаю на сировинні товари дозволяв швидко рости іншим країнам. Довгострокове падіння темпів зростання ВВП Китаю негативно позначиться на всьому світі, що розвивається.

Ситуація, таким чином, виглядає досить загрозливо.

Втім, поки що експерти не очікують повномасштабного повторення Азіатської кризи. Наприклад, Роберт Паркер, старший радник і член Інвестиційного комітету Credit Suisse, вважає, що зараз ситуація принципово відрізняється від 1997 року. За його словами, в цей раз розвиваються країни мають:

  • набагато більш високим рівнем золото-валютних резервів, що дає можливість краще чинити опір криз платіжного балансу;
  • плаваючими курсами валют, які, на відміну від фіксованих курсів 90-х років, дозволяють швидко відновлювати конкурентоспроможність з допомогою девальвацій і тим самим підтримувати свої економіки (України це не стосується, – LB.ua);
  • значною частиною боргу в місцевій, а не в іноземній валюті, що дозволяє уникнути зростання боргового навантаження при девальвації.

Час покаже, чи буде цих факторів достатньо для того, щоб не дати нинішній кризі розростися до масштабів 1997 року.
Ризики для України

Окремо слід відзначити ту небезпеку, яку представляє новий криза в країнах для України.

Наша економіка дуже сходження з тими сировинними і полусырьевыми економіками, які вже сильно страждають від кризи.

Як і Бразилія або Південна Африка ми сильно залежимо від цін на світовому ринку промислових металів, зав’язаних на який скорочується попит з боку Китаю. Прямим наслідком спаду в Піднебесній стало скорочення обсягів українського металургійного експорту.

У той же час, ми дуже залежні від закордонних боргових ринків, так як нам кожен рік припадає рефінансувати зовнішні борги обсягом третину і більше від ВВП. Погіршення стану цих ринків – до чого вже призвела перспектива зміни політики ФРС – представляє для України загрозу. У разі, якщо залучити достатній обсяг боргових коштів не вдасться, нам загрожує відновлення проблем з платіжним балансом, подальший витрата резервів НБУ, а в перспективі – девальвація.

Багато що в цьому питанні буде залежати від того, яку політику буде проводити восени ФРС. Якщо програму «кількісного пом’якшення» дійсно згорнуть, криза країн продовжиться, а разом з ним продовжаться і проблеми для України.