Харківського пенсіонера продали разом з квартирою

В Україні набирають обертів шахрайства з житлом літніх людей.

Минулого тижня країну потрясло звістка про двох резонансних злочинах, скоєних проти одиноких людей похилого віку заради заволодіння їхніми квартирами.

У Донецьку зловмисники три дні жорстоко знущалися над 76-річним колишнім викладачем університету, вимагаючи документи на його житло. Закривавлений і з вибитими зубами чоловік навіть не пам’ятав, як він опинився на вулиці в Горлівці, звідки його доправили в реанімаційне відділення однієї з місцевих лікарень.

А у Львові в смерті 88-річної бабусі підозрюють її правнука, який нібито вбив і розчленував стареньку задля прискорення процесу отримання у спадщину квартири.

Паралельно з цими кривавими драмами в країні щодня відбуваються сотні маленьких трагедій, в яких ллється не кров, а сльози самотніх старих, що стали зайвими на шляху до їхніх квартир.
За подібною ціною

Героєм одного з вже неодноразово випробуваних у нас сценаріїв щодо позбавлення власної квартири став самотній 88-річний харків’янин Петро БАТРАК. В минулому він – лікар-стоматолог, викладач мед університету. Колись у нього була сім’я – дружина і син. Але обидва його близьких людини померли, інших родичів немає. І на старості років він залишився один у двокімнатній квартирі.

«Сили у Петра Івановича стали здавати, йому навіть дали другу групу інвалідності, і на його прохання йому надали допомогу соцслужби, – розповідає пенсіонерка, колишня соцпрацівниця Любов НАЗИНА. – Я відвідувала його близько п’яти років. Але в січні 2011 року йшла за продуктами для нього, посковзнулася, впала і зламала шийку стегна. Мені довелося залишити роботу, оскільки належало тривале лікування і отримання ІІІ групи інвалідності».

Працівниця соцслужби, що замінила Назину, старому не сподобалася. І в травні 2011 р. він почав шукати помічників «на стороні». Дуже зрадів, почувши по радіо рекламу фірми «Турбота», в якій обіцяли всіляко допомагати літнім людям після складання договору довічного утримання, надаючи щомісячну допомогу в тисячу гривень, турботливого соцпрацівника, гарантуючи оплату комунальних послуг та вирішуючи всі соціальні та побутові питання.

Зрадівши, що знову стане комусь потрібен, Батрак зателефонував з реклами. І через кілька днів до нього приїхали представники зазначеної фірми для складання договору. Однак, як стверджує адвокат Батрака Вікторія КОЗУБ, цей документ зі старим складено не від імені підприємства, а від приватного особи – якогось жителя столиці.

Згідно з цим документом, він взяв на себе зобов’язання довічно утримувати Батрака, виплативши йому одноразову допомогу в розмірі 25 тис. грн, а потім кожен місяць оплачуючи його комунальні послуги і видаючи йому по 400 грн, на які Петро Іванович самостійно буде купувати собі продукти, ліки і все необхідне для нормального життя. В договорі немає ні слова про особисту участь киянина в життя старого. Зате в ньому сказано, що квартира відчужується на користь цієї людини, яка зобов’язалася поховати Батрака після смерті.

На переконання адвоката, про те, що з’явився «опікун» не збирається доглядати за ним, дід і не припускав, оскільки суті договору відразу не зрозумів. Адже все відбувалося так швидко, що йому, старому і немічному людині, дуже важко було розібратися.

Крім того, вже через кілька днів в договір внесли зміни. Згідно з ним, набувачем квартири вже стала харків’янка, яка і всі матеріальні витрати, обіцяні в першому договорі, взяла на себе. Відповідно, житло Батрака перейшло у її власність. Щоб вселитися в нього, жінці залишилося дочекатися смерті старого.
«Переоформлення договору означає, що киянин продав харків’янці квартиру Батрака на додачу з ним самим, – пояснює адвокат. – Ціна такої угоди – третину ринкової вартості».
Нелюдське життя

Протягом минулих двох років жінка справно оплачує комунальні рахунки Батрака і щомісяця надсилає йому по 400 грн, виконуючи умови договору. І, природно, нервово чекає, коли ж настане момент, коли можна буде розпоряджатися «власної» квартирою.

А старий уже незабаром після підписання договору зрозумів, що помилявся. Він не чіпає виданих йому киянином 25 тис. грн і відмовляється отримувати щомісячну допомогу, присылаемое харків’янкою. Чоловік дуже страждає від самотності і безпорадності і мріє розірвати договір. Адже підписання цього документа позбавило його можливості користуватися послугами соцпрацівників.

Тому він, по старій пам’яті, дзвонить колишній соцработнице Назиной і благає її про допомогу. Вже багато років він не виходить з квартири і не може купити собі навіть самого необхідного – ліків, мила, їжі. І вона, хоч вже на пенсії, але два-три рази в тиждень відвідує діда – прибирає біля нього, пере, купує продукти і готує їжу.

Бажаючи розірвати договір, Батрак звернувся в суд. Але в першій інстанції позов не задовольнили. У рішенні, ухваленому 1 липня 2013 р., сказано, що порушень умов договору з боку набувача квартири немає. Відповідно, немає і причин для розірвання договору. Але старий не збирається здаватися. І його адвокат готує документи для судових розглядів у наступних інстанціях. Адже вони обидва впевнені, що ніхто не може відібрати в нього право на гідну старість.

ДУМКА

Галина ПОЛЯКОВА, керівник благодійної організації:

– Люди, що прикриваються назвою нашої організації, ніколи у нас не складалися. Вони молоді, а у нас працюють в основному пенсіонери. І ми ніколи і нікому не надають платних послуг та не підписуємо договору про довічне утримання. Хтось просто користується нашим брендом, переслідуючи власні меркантильні інтереси.

Взагалі, в наш час дуже часто відкривають полювання на житло людей похилого віку. І ми як захисники літніх людей готові і в цьому випадку відстоювати інтереси пенсіонерів. Ми маємо намір звернутися до парламенту з ініціативою про те, щоб чітко визначити умови договору про довічне утримання, зробити їх типовими і законодавчо заборонити їх якось міняти, ущемляючи інтереси самотніх людей похилого віку.

Адже вони потребують не лише матеріальної допомоги, але і в догляді і в суто людському участю. А зведення пунктів цього документа лише до сплати ренти за житло – це занадто жорстоко по відношенню до літніх людей.