Чиновники не зацікавлені в еко-будівництво

В Україні немає законів, які сприяли б розвитку “зеленого” будівництва.

Важливу роль у розвитку зеленого будівництва грає і державний протекціонізм.

Наприклад, у ряді держав Західної Європи почали вводити норми, за якими з середини цього десятиліття забороняється виробляти та продавати на території держави продукцію з високим показником викиду шкідливих речовин в атмосферу.

У нашій країні закон про енергозбереження діє з 1994 р., судячи з газових проблем в державі, він вимагає кардинальних доробок.

Проблема полягає в тому, що в Україні ніколи не проводилася і не проводиться популяризація зеленого будівництва та застосування енергоефективних технологій, ні учасниками ринку, ні державними органами.

А адже зацікавити забудовника не складно – для цього необхідно нормувати багаторівневі критерії енергоефективності будівництва і надати відповідні диференційовані пільги щодо сплати пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту або податку на землю на період будівництва.

Тим не менш, в нашу країну поступово приходять і сертифіковані стандарти, і гранти на будівництво «зелених» об’єктів. Вже через 3-5 років в Україні з’являться житлова нерухомість, яка буде сертифікована за міжнародним стандартам зеленого будівництва. У даний момент такі проекти розробляються девелоперами і наша компанія не виняток.

Ряд забудовників на своїх об’єктах застосовують ті чи інші зелені технології: встановлюють системи припливно-витяжної вентиляції з рекуперацією, більш ефективні склопакети з використанням До – або I-скло, утеплюють зовнішні стіни енергозберігаючими матеріалами і так далі. Часто забудовники навіть не замислюються про те, що вони застосовують елементи зеленого будівництва.

В ієрархії енергоефективності будівництва сьогодні перше місце займають, так звані «пасивні» будинки. Акцент у них поставлено на мінімізацію енерговитрат, а джерелом живлення виступає енергія життєдіяльності людини – теплова енергія від роботи телевізора, холодильника, лампочки, плити і т. д.

На жаль, в наших кліматичних умовах застосування цього світового тренду неможливо, а експериментальні проекти не зможуть задовольнити вимоги по комфортного перебування в них людей у спекотні та холодні дні.

Те, що сьогодні може бути дієвим і стратегічно виправданим у будівництві – це стимулювання прогресу в трьох напрямках – мінімізація енерговитрат за рахунок продуманого сучасного конструктиву (теплі стіни, вікна, покрівля, підлога), перехід на низькотемпературну систему опалення та використання альтернативних джерел енергії.

Що ж собою являє енергоефективність будівлі? Цей параметр характеризує аж ніяк не величина споживання ресурсів, а навпаки – величина втрат. Грубо кажучи, як тільки ми починаємо гріти зовнішнє повітря, одразу стаємо не енергоефективними.

У числових вимірах це виглядає наступним чином: стандартна сучасна українська новобудова втрачає 120 і більше Ватт енергії з кожного квадратного метра. Відповідно, стільки ж енергії необхідно заповнити для нормального її функціонування. Ефективними проектами вважаються ті, які втрачають 75-85 Ватт енергії з квадратного метра.

В Європі цей показник 40-50 Ват з квадратного метра, а при правильному підході ми зможемо добитися і більш ефективних показників 30 Ватів і менше.

Якщо ж в Україні влади і суб’єкти будівельного ринку будуть орієнтуватися на європейські підходи, з енерговтрати при будівництві, скажімо, 50 Ват з квадратного метра, в більшості середніх і малих проектів буде можливо впровадити альтернативні джерела енергії, насамперед геотермальної установки сили і сонячної енергії.

Для прикладу, будівля в 2,5 тис. кв. м буде повністю забезпечено тепловою енергією для систем опалення та гарячого водопостачання за рахунок 25 геотермальних свердловин глибиною 100 м і установки теплового насоса. При цьому, в пікові навантаження система опалення буде споживати всього до 30 Квт електроенергії.

Зараз законодавство в сфері регулювання містобудівної діяльності дозволяє забудовнику зменшити відрахування пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту на вартість будівництва позамайданчикових мереж. На практиці реалізувати своє право забудовнику практично не можливо.

Будівництво інженерних рішень з вироблення альтернативних джерел енергії для розвитку інфраструктури населеного пункту більш значуще, ніж нагромадження і подальша експлуатація зовнішніх мереж. На жаль, ні законотворцям, ні органам місцевого самоврядування сьогодні ця тематика не цікава. Що ж, поки ми будемо слухати більш злободенну тему – піднімати ціну газу для населення чи ні.